В.Стус. Так м’яко місяць висів у пітьмі

Висел так мягко месяц в темноте,
до черноты просинен. И беззвучно
над кронами деревьев ворон плыл.
Опасливо в примолкшей чаще леса
зверёк какой-то слабый подал голос,
когда ты на бугре торчал, как пень.
А за плечами шелестело озеро.
Охранники свистели, звуки выстрелов
смиренный мой перебивали сон
и отгоняли вымолкшую дрёму.
Я – затаился всё же. Ввысь глаза
за взглядом следом возносили тело –
туда, сквозь ветви, где в одном пространстве
сошлись и космос, и Господь, и я.
И там себя сновал, как будто нитку
мотает шелкопряд. Вся бесконечность
была – лишь для меня, её же ради
в ней растворившийся, я там висел.
Созвездье догоравших, спелых звёзд
собралось, словно дождь над головою.
И в утомленье горнего полёта
вдруг засветилась подо мной земля.

-225-




Оригинал

Так м’яко місяць висів у пітьмі,
просинений дочорна. Так обачно
летів грайворон, не торкавши крон,
допіру змовклих. Так пересторожно
зверескнуло звірятко в пущі лісу,
коли ти на горбі стримів, як пень.
Поза плечима шамотіло озеро.
Сюрчали сторожі, громохкі постріли
колошкали омирений мій сон
і одміняли перемовклий спокій.
Проте — я заховався. Очі — ввись
устромлені, підносили погруддя
повище віт, де на одній площині
тримався всесвіт, Пан-Господь і я.
І там себе досновував, як нитку
сотає з себе шовкопряд. Безокрай
був тільки задля мене. І почезлий
у ньому, задля нього висів я.
Сузір’я перебляклих стиглих зір
збиралося, мов дощ, над головою.
І від потоми взгірного ширяння
враз засвітилась зісподу земля.

Александр Купрейченко, поэтический перевод, 2011

Сертификат Поэзия.ру: серия 1181 № 87707 от 19.06.2011

0 | 0 | 2200 | 30.04.2024. 19:02:23

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []