Оксана Пахлёвская. Я улыбнусь сквозь слёзы: уезжай!   

 
Я улыбнусь сквозь слёзы: уезжай! 
Рассветный ветер хмурится сурово. 
Готов уйти корабль твой в дальний край, 
покинув гавань снова.  

А пристань и пустынна, и ничья. 
А буря небо крыльями затмила.     
Но солнцем расшивала ночью я 
твои ветрила. 

Быть может, не вернёшься ты назад. 
Так дальний зов звучит проникновенно! 
Твоя любовь – из рыцарских баллад, – 
горька и дерзновенна.   

Твоих стихий безбрежных норов крут. 
Шумят моря. И с миром ты в разладе. 
Таких, как ты, всю жизнь порою ждут
мгновенья ради. 

Весенний ветер бегств и кратких встреч!
Покинешь дом. И снова всё – по кругу.  
Из тех ты, кто сперва целует меч,
потом – подругу.   


* * *

Оригинал:

Оксана Пахльовська (нар. 1956) 

Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.

А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.

Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов – як дзвін старих балад –
гірка і відчайдушна.

З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.

Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім – жінку.    

                                      

Валентина Варнавская, поэтический перевод, 2015

Сертификат Поэзия.ру: серия 1500 № 111192 от 14.04.2015

1 | 1 | 2264 | 23.04.2024. 12:24:38

Произведение оценили (+): []

Произведение оценили (-): []